Голос Олешок: що місцеві хочуть сказати Україні та світу у 2026 році
Олешки залишаються окупованими, але люди з цього міста продовжують говорити про гідність, пам’ять і повернення додому, звертаючись до України та світу своїм тихим, але впертим голосом.
Після підриву Каховської греблі частину Олешок затопило майже повністю, вода забрала життя людей разом з домівками, городами і вулицями, де ще недавно грали діти. Сьогодні місто лишається окупованим на лівому березі Дніпра, поруч проходить лінія фронту, чути обстріли, складно дістатися до лікарень та аптек, а транспортні шляхи до підконтрольних Україні територій перервані. Для тих, хто тут живе, це не карта бойових дій, а їхні власні двори й під’їзди.
Голоси тих, хто залишився в місті
Частина містян принципово не виїжджає. Вони допомагають одне одному, шукають ліки для сусідів, ремонтують дахи після обстрілів, бережуть старі сади й тихо відзначають українські свята за зачиненими фіранками. Їхні історії рідко потрапляють у загальноукраїнські новини, але саме вони тримають щоденний побут міста.
«Мені страшно, але ще страшніше уявити, що наш двір стоятиме пусткою» говорить вчителька математики, яка продовжує вести дистанційні уроки для учнів, розкиданих по різних областях. Вона мріє, що у 2026 році діти повернуться до класів, а шкільні вікна не будуть заклеєні скотчем від вибухової хвилі.
Голоси тих, хто вимушено виїхав
Тисячі людей з Олешок нині живуть у Херсоні, Миколаєві, інших містах України та за кордоном. Вони працюють на нових роботах, водять дітей у незнайомі раніше школи, але щодня перевіряють телефони, чи з’явилися новини про рідний берег.
«Я не хочу, щоб нас бачили тільки як переселенців» говорить молода мама з двома дітьми, яка мешкає у гуртожитку. Вона розповідає, що її син щоразу шукає на карті місце, де Дніпро перегинається біля Херсона, і питає, коли вони поїдуть додому.
Багато олешківців зізнаються, що водночас відчувають і полегшення, і провину: вони в безпечнішому місті, а їхні батьки чи друзі залишилися на окупованому березі. Тому у 2026 році люди хочуть чути не лише військові новини про лівий берег, а й конкретні плани відбудови будинків, шкіл і лікарень.
Про що Олешки говорять Україні
Якщо слухати ці голоси разом, вони складаються у спільне звернення до всієї країни. Люди повторюють, що важливо не забувати про лівий берег, де війна зруйнувала не тільки будинки, а й соціальні зв’язки, довіру і відчуття безпеки.
- Не забувайте, що тут і далі живуть громади, які потребують захисту, підтримки і чіткого плану повернення до нормального життя.
Співрозмовники кажуть, що у 2026 році хочуть бачити більше розмов про відбудову саме маленьких міст. Вони мріють про програми підтримки місцевого бізнесу, про відновлення шкіл, амбулаторій і клубів, прозорі рішення щодо розмінування берегів і можливість колись повернутися до звичайного життя без страху.
Що Олешки хочуть сказати світові
Є і звернення до світу. Мешканці кажуть, що підтримка, яка була у перші місяці після затоплення і активних боїв, поступово стихає, тоді як їхні проблеми нікуди не зникають. Люди хочуть відчувати не тільки співчуття, а й постійну увагу.
«Коли камери поїхали, ми залишилися з тією самою водою і тим самим страхом» згадує жінка, яка втратила будинок у 2023 році. Вона хоче, щоб міжнародні організації й далі допомагали лікарням і волонтерам, щоб програми підтримки торкалися не лише великих центрів, а й невеликих міст, як її рідні Олешки.
Головний меседж до іноземних читачів простий: війна не закінчилася, і люди на лівому березі досі живуть під окупацією. Для них важлива кожна санкція, кожен гуманітарний проєкт, кожен публічний жест солідарності, який нагадує, що світ не відвернувся.
Очікування від 2026 року
Коли олешківців запитують про очікування від нового року, вони рідко згадують великі політичні гасла. Частіше люди описують короткі побутові сцени майбутнього, у яких нарешті немає війни.
Вони мріють знову сісти на маршрутку до Херсона і не рахувати вибухи дорогою, садити город біля будинку без страху раптового затоплення чи обстрілу, зайти в аптеку і бути впевненими, що там є потрібні ліки, а не чекати волонтерських посилок. Ці прості бажання складаються у велику мрію про повернення України до міста, справедливе покарання для тих, хто приніс сюди війну, і справжні програми відновлення інфраструктури, природи та економіки після деокупації.
Чому важливо чути голос Олешок
У загальноукраїнській новинній стрічці історія одного міста легко губиться серед повідомлень про фронт та політику. Проте саме такі міста нагадують, що війна це передусім люди, які щодня готують їжу в темних кухнях, лагодять дахи, шукають інтернет для уроків і підтримують одне одного, попри втому й небезпеку.
Голос Олешок це прохання не сприймати окуповані території як безлику пляму на карті. У 2026 році цей голос хоче бути врахованим, коли ухвалюються рішення про допомогу регіонам і пріоритети відбудови. Почути його означає визнати, що повернення територій починається з повернення гідності й уваги до людей, які там живуть.
