Евакуація з зони бойових дій і допомога ВПО: що держава знає про окуповане лівобережжя
Окуповане лівобережжя Херсонщини держава бачить фрагментарно. У профільному міністерстві визнають, що точних даних про кількість людей, які залишаються саме на окупованому лівому березі, немає. Натомість надходять оцінки від обласної влади, які відображають загальну небезпеку, а не реальний перепис.
Станом на 11 грудня 2025 року, за інформацією Херсонської ОВА, у зоні активних або можливих бойових дій перебували 16 419 людей. Це орієнтир для планування допомоги, але він не відповідає на головне питання, скільки цивільних досі живуть під окупаційним контролем.
Для місцевих громад це означає, що планування часто спирається на непрямі сигнали, звернення родичів і дані про загрози. Тому рішення ухвалюють у режимі припущень, а не точного обліку.
Як держава узгоджує дії під час переміщення людей
Після початку повномасштабної війни уряд створив координаційний штаб для узгодження рішень під час масового переміщення населення. У ньому зводять роботу центральних і місцевих органів, а також гуманітарних партнерів, щоб люди після виїзду швидше отримували тимчасове житло, базову підтримку і логістику до безпечних областей.
У межах цього підходу держава намагається тримати єдині правила для розміщення та допомоги людям, щоб вони не втрачали час між різними установами. Важлива частина цієї роботи це підтримка ВПО у громадах, які приймають найбільше родин.
За даними обласної адміністрації, станом на 1 грудня 2025 року з Херсонської області загалом евакуйовано 51 904 людини. Ця цифра показує масштаб переміщення, але вона майже нічого не говорить про можливості для тих, хто залишається на окупованому лівобережжі.
Які канали зв’язку працюють для людей на ТОТ
Держава робить ставку на консультації і координацію. Офіційні роз’яснення публікують у відкритому доступі, а цілодобова гаряча лінія 15-48 приймає звернення з кризових питань. Там підказують про умови тимчасового проживання, оформлення статусів, виплати та фіксують заяви про порушення прав.
Для людей, які вирішують виїжджати, це часто перша точка контакту з системою. У таких розмовах евакуація звучить не як кампанія, а як особисте рішення, до якого треба підготувати документи та маршрут.
Чому реальні маршрути часто йдуть через треті країни
Через активні бойові дії гуманітарні коридори з окупованих районів не відкриваються, а контрольні пункти в’їзду і виїзду з ТОТ не працюють. Саме тому з’являються маршрути, які виглядають неприродно довгими, але стають єдиним шансом для частини родин.
Один з описаних варіантів передбачає шлях через пункт пропуску “Мокрани” і в’їзд до України через “Доманове” з подальшим рухом до Ковеля, де працюють транзитні центри. Перед тим як вирушати, люди зазвичай роблять базові підготовчі кроки.
- беруть усі українські документи та копії або фото
- додають свідоцтва про народження і шлюб, якщо вони є
- уточнюють правила транзиту і перебування в країнах на маршруті
Навіть мінімальний “пакет” документів зменшує ризики на кордонах і прискорює доступ до сервісів після прибуття.
Як працює допомога тим хто виїхав
Після переїзду найважливіше питання це житло і гроші на перші місяці. Держава зберігає виплати на проживання, які діють з 2022 року: 3 тисячі гривень для дітей та людей з інвалідністю і 2 тисячі гривень для інших отримувачів. Допомогу зазвичай призначають на шість місяців, але діють критерії, пов’язані з майном, депозитами та іншими ресурсами родини.
Окремо працюють інструменти на кшталт “єОселя”, субсидій на оренду та компенсацій за розміщення. Формально ці програми спрямовані на підтримку ВПО, але якість результату часто залежить від спроможності конкретної громади і швидкості адмінпроцедур.
Які рішення готують на час повернення контролю
Оцінити руйнування на окупованому лівобережжі достовірно складно, тому міністерство говорить про моніторинг і дані з обмеженим доступом. Водночас уряд уже затвердив план дій для деокупованих територій громад, а у грудні 2025 року його оновили, щоб уточнити механізми роботи органів влади.
Паралельно готують проєкт документа про засади державної політики щодо тимчасово окупованих територій. У ньому йдеться про безпечне переміщення людей, адаптацію, відновлення документів і реінтеграцію. Якщо дивитися ширше, то відновлення регіону починається з управління і послуг, а не лише з ремонту будівель.
Окрема проблема це комунікація з “польовими” ініціативами. Волонтери, які вивозять людей, повідомляли, що змогли евакуювати з окупації близько 7 тисяч осіб, але паралельно стикалися з бюрократією та нестачею швидких рішень. У такій ситуації евакуація залишається ризикованою і дорогою для людини, навіть коли держава декларує координацію.
Для багатьох переселенців критичною є швидкість відновлення документів і доступ до соціальних сервісів. Саме тому відновлення регіону має вимірюватися тим, як швидко родина повертає контроль над власним життям, а не тільки темпами будівельних робіт.
